Алое деревовидне

Алое деревовидне
Латинська назва: 
ALOE ARBORESCENS MILL
Російська : 
алоэ древовидное
Українська : 
алое деревовидне
Опис: 

Алое — багаторічна вічнозелена тропічна рослина з родини лілійних. Росте в Південній Африці та Індії, в нашій країні поширена як декоративна. Стовбур короткий, листки м’ясисті, довгастомечовидні, завдовжки іноді до 60 см, з шорсткими краями й колючками. Цвіте узимку, але не щороку.

Сировина: 

Для виготовлення ліків використовують листки і сік із них, гіркий на смак, розчинний у воді і спирті

Хімічний склад: 

Алое містить алоїни (суміш кількох антраглі- козидів), головними з яких є глікозид антрону алое—емодин (близько 40 %), реїн, хризофанол, фісціон і похідні цих речовин (антранол, антрон, антрахінон) та їх глікозидні сполуки. Останнім часом з рослини виділено специфічні гетерозиди — алоїнозиди А і В. Алое містить також близько 10 % смолистих сполук та гіркі речовини.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині: 

В листках алое, витриманих 12 діб у темному холодному (6—8 ° С) місці, виникають так звані біогенні стимулятори, які мають здатність збуджувати життєві процеси у відмираючих тканинах. Цю властивість алое використовують у тканинній терапії при хворобах очей, при лікуванні хронічного артриту, бронхіальної астми, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки. Як зовнішній засіб застосовують емульсію рослини на касторовій та евкаліптовій оліях — при вовчаку і з метою профілактики променевої хвороби шкіри та її лікування.
Фармакологічний комітет МОЗ СРСР затвердив випуск консервованого 20 % розчином спирту соку алое, визнав його ефективним засобом проти різних хвороботворних бактерій (зокрема, збудників дифтерії, черевного тифу) при внутрішньому вживанні в дозі 1—2 чайних ложок двічі-тричі на день за півгодини до їди.
Свіжий або консервований сік алое приймають по 1 чайній ложці двічі на день за півгодини до їди як жовчогінний засіб. Його корисно пити при хворобах печінки і жовчного міхура, для збудження апетиту й поліпшення травлення, а також при хронічних й атонічних запорах, ожирінні, гіпоацидному гастриті, гастроентериті та ентероколіті.
Наявні у соку алое антраглікозиди та смолисті речовини, ферменти й вітаміни не тільки діють бактерицидно на вульгарну мікрофлору кишок, а ще й впливають на мікобактерії туберкульозу.
Водний екстракт алое в ампулах, виготовлений за методом Філатова, містить біогенні стимулятори. Його широко застосовують для тканинної терапії при очних хворобах, хронічному артриті, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, вовчаку.
Добрий ефект дає і зовнішнє застосування соку алое, зокрема при лікуванні опіків, виразок, інфікованих ран, остеомієліті з відкритим гнійним вогнищем, абсцесах і флегмонах.
У народній медицині використовують згущений та затверділий сік алое (сабур) як послаблюючий засіб, що посилює перистальтику товстої кишки. У малих дозах сабур поліпшує травлення і збуджує апетит.
A. Т. Фоміна одержала позитивні наслідки при лікуванні екстрактом алое дітей з нічним нетриманням сечі (М. І. Соломченко, 1968). Курс лікування включав 25—ЗО ін’єкцій у дозах, що визначалися віком дітей (до 5 років — 0,2—0,3 мл препарату, старшим— 0,5 мл). С. Н. Бутягін (1957) успішно лікував екстрактом алое дітей, хворих на бронхіальну астму (препарат вводили у мік- роклізмах).
Н. Г. Ковальова (1971) рекомендує) алое як послаблюючий засіб. Для цього слід узяти 150 г листків рослини (зрізати краї
з колючками), подрібнити, залити 300 г гарячого меду, не доведеного до кипіння, і настояти протягом доби, після чого розігріти, процідити і вживати по 5—10 г натще за 1 год до їди.
B. П. Махлаюк (1967) пропонує застосовувати свіжий сік листків алое при туберкульозі. При цьому сік витримують у теплому місці, потім змішують із смальцем і медом: свинячого смальцю (гусячого жиру), масла, меду, порошку какао беруть по 100 частин кожного, соку листків алое— 15 частин. Одну столову ложку такої суміші розбовтують у склянці гарячого молока. Вживають двічі на день.
Як зовнішній засіб застосовують потовчені листки алое або свіжий сік рослини для приготування компресів при опіках, відмороженнях, трофічних виразках, екземі, забитих місцях і ранах — гнійних та таких, що погано гояться. Сік алое закапують у ніс при нежитю; при початковій стадії катаракти соком, розведеним у співвідношені 1 : 10, закапують очі.
Алое деревовидним виліковують мозолі, прикладаючи до них кілька днів підряд м’якуш листків. При захворюваннях горла його полощуть 50 % водним розчином соку алое або вживають свіжо- витиснутий сік, розчинений у теплому молоці, по І чайній ложці тричі на день.
Протипоказано застосовувати сік свіжих листків алое при геморої, що кровоточить, при метрорагії і надмірній менструації, при запаленні нирок або сечового міхура та вагітності. Він неефективний при потребі швидкого випорожнення кишок.