Береза бородавчаста

Береза бородавчаста
Береза бородавчаста рисунок
Латинська назва: 
BETULA VERRUCOSA EHRH.
Російська : 
береза бородавчатая
Українська : 
береза бородавчаста
Опис: 

Дерево з гладкою білою корою, заввишки до 20 м.
Найпоширеніші два близьких види берези — бородавчаста та пухнаста. У першої листки трикутні або ромбовидні, загострені, запашні; молоді гілки і листки вкриті смолистими бородавками. У берези пухнастої листки яйцевидні й ромбічно-яйцевидні, біля
основи закруглені або серцевидні; молоді гілки без бородавок, пухнасті. Квітки чоловічі, опушені, на кінцях гілок зібрані у сережки завдовжки 5—6 см (по 2—3 сережки). Цвіте у квітні-травні, коли розпускається листя

Сировина: 

З лікувальною метою застосовують бруньки, молоді листки, сік рослини. Заготовляють бруньки в період їх набухання, тобто у березні-квітні; листки — у квітні-травні (зранку). Сік збирають у період, коли ще не розпустилися бруньки. Листки і бруньки сушать під накриттям або в повітряній сушарці при температурі 40—50 °С. Листки пакують у тюки. Бруньки зберігають у паперових ящиках. Бруньки заготовляються і відпускаються аптеками.

Хімічний склад: 

Березові бруньки містять ефірну олію (близько 3,5—5,3 %), яку одержують при перегонці бруньок з водяною парою. Олія являє собою густу жовту рідину з приємним запахом. До її складу входять бетулен, бетулол, бетулонова кислота, нафталін, барвні речовини. Крім того, бруньки містять смолисті речовини, глюкозу та невелику кількість аскорбінової кислоти.
У листках берези бородавчастої є сапоніни, дубильні речовини пірокатехінової групи, смоли, тритерпеновий спирт фолієнтерол, каротин, невелика кількість нікотинової кислоти і глікозиду бетулозиду. Бутиловий ефір рослини містить бетулоретинову та аскорбінову кислоти (близько 2—8 %), гіперозид, ефірну олію. В корі берези є тритерпеновий спирт бетулін (бетуленол), глікозиди бетулозид і гаултерин, дубильні речовини (близько 15 %), алкалоїди та ефірні олії.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині: 

Відвар бруньок та настій листків берези бородавчастої вживають при хронічних запальних процесах у сечовому міхурі, сечокам’яній хворобі, хронічних хворобах нирок, набряках, виразці шлунка, артеріосклерозі, ревматизмі та шкірних захворюваннях. Настій молодих листків берези п’ють при серцевих набряках як сечогінний і потогінний засіб, при альбумінурії, сечокислому діатезі.
Екстракт листків значно посилює діурез, а значить, виділення з сечею натрію та хлору (салуретична дія). Донедавна вважали, що сечогінна дія рослини зумовлена наявністю в ній смолистих субстанцій, і тому частіше застосовували березові бруньки, що мають значно більше цих речовин, ніж листки. Але провідну роль у діуретичній дії, як відомо, відіграють флавоноїди. Дослідами доведено» що листки берези бородавчастої містять значно більше флавонових сполук, ніж бруньки, а також калію, який посилює сечогінну дію флавоноїдів.
Відвар бруньок використовують як сечогінний та жовчогінний засіб, його застосовують при гіпо- й авітамінозі, як протиспастичний (при спазмах кишок та інших гладком’язових органів), про- тисептичний і протизапальний засіб.
У народній медицині застосовують відвар і 10 % настойку березових бруньок при гіперацидному гастриті та виразковій хворобі, при жовчнокам’яній і нирковокам’яній хворобах, бронхіті, хронічній діареї, набряках ниркового походження, скрофульозі, поліартриті, подагрі, глистяній інвазії (аскаридами, гостриками), а також як депуративні засоби проти шкірних захворювань (вугрів, лишаїв, висипів) та свербежу шкіри.
Настойку бруньок берези бородавчастої вживають для втирання і компресів при хворобах м'язів і суглобів, ранах, ідо довго не гояться, при виразках, саднах та пролежнях.
Жінки п’ють настій листків берези при мізерній менструації, а також у післяродовий період. Його застосовують і як зовнішній засіб (для компресів).
Препарати берези використовують для загального оздоровлення організму при екземах, алергічних висипах, виснажливому потінні, при туберкульозі легень, подагрі і скорбуті та в інших випадках, коли виникла необхідність поліпшити регуляцію обміну речовин. Для цього 50 г бруньок берези настоюють протягом 10 днів у 500 мл 40 % етилового спирту. Вживають по 1 столовій ложці тричі на день за 15—20 хв до їди.
З березової кори роблять дьоготь (10—ЗО % мазь) для лікування корости, екзем, лускатого лишаю та інших шкірних хвороб.
Березовий дьоготь у народі застосовують при хворобах горла і бронхіті, а також при туберкульозі легень, циститі катарального походження. Вживають усередину по 5—10 крапель тричі на день.
Перетерте на порошок березове вугілля застосовують при отруєнні, як адсорбент, а також Ари метеоризмі, коліті, гіперацидному гастриті.
Вживають по 1 чайній ложці тричі на день, запиваючи водою (можна збовтати з водою).
Березовий сік, який збирають з надрізів на стовбурі дерева напровесні, містить цукри (до 2 %), кальцій, магній, залізо, дубильні речовини, яблучну кислоту та ароматичні речовини. Його п’ють по 3 і більше склянок на день як кровоочисний засіб при шкірних хворобах (лишаях, висипах на тілі, фурункульозі), ангіні, анемії, що розвилася внаслідок втрати крові після поранення чи перенесеного захворювання, при ранах, які погано гояться, виразках, хворобах, що супроводяться високою температурою тіла, бронхіті, бронхоектазії, туберкульозі легень, поліартриті, подагрі, скорбуті. Виявляє сечогінну і відхаркувальну дію, сприяє виведенню з організму шкідливих речовин, допомагає при набряках серцевого походження. При екземі березовий сік застосовують для компресів. Його використовують у косметиці з метою виведення вугрів і пігментних плям, ним миють обличчя.
Великою популярністю в народній медицині користується березовий гриб чага, який являє собою плодове тіло паразитичного трутового гриба. Це тверді нарости неправильної форми, що протягом 10—15 і більше років живляться соками берези і досягають 50 см у діаметрі.
Збирають березові нарости з дерева протягом усього року. Чага весняного і осіннього збирання має сильнішу лікувальну дію. Від гриба відокремлюють деревину, а потім ріжуть сам гриб на куски завбільшки 6—7 см і сушать.
Чага гіркувата на смак, без запаху. Зберігають її у сухому місці не більше 2 років.
Березовий гриб містить пігментну речовину складної будови, згарицинову кислоту, незначну кількість алкалоїдів і смоли. А. І. Шаврина (1965) виявила в березовому грибі гумінонодібну чагову кислоту (близько 60 %), полісахариди (6—8 %), щавлеву кислоту (близько 4,5 %), стероїди і птеринові сполуки.
У Львівському медичному інституті з березового гриба чаги одержано препарат, що містить птерини. Можливо, саме із вмістом птеринів пов’язаний деякий лікувальний ефект березового гриба при пухлинних процесах, що спостерігався в експерименті і клініці.
Екстракт чаги використовують для симптоматичного лікування хворих із злоякісними пухлинами, яким протипоказані оперативне втручання та променева терапія.
Цей препарат можна застосовувати при пухлинах будь-якої локалізації: раку шлунка, легень та інших органів. Менш ефективний він при пухлинах кісток, шкіри, мозку.
У народній медицині екстракт березового гриба використовують для лікування виразки шлунка, хвороб печінки та селезінки.
Екстракт березового гриба «Бефунгін» зовсім не шкідливий. Протипоказане його вживання хіба що у разі хвороб, при яких не можна вводити в організм велику кількість рідини. У таких випадках замість чаю чи інших напоїв п’ють настій березового гриба або вживають цей настій подвійної концентрації (беруть 2 частини гриба на 5 частин води).
При лікуванні настоєм березового гриба хворий повинен дотримуватись переважно молочно-рослинної дієти. Споживання м’яса і жирів такому хворому слід обмежити, а консервів, ковбас, копченостей, гострих і пряних страв не можна вживати зовсім. Забороняється при цьому вводити внутрішньовенно глюкозу і антибіотики (особливо пеніцилін).