Волошка синя

Волошка синя
Волошка синя рисунок
Латинська назва: 
CENTAUREA CYANUS L
Російська : 
василек синий
Українська : 
волошка синя
Опис: 

Однорічна трав’яниста рослина з родини кошикоцвітих. Стебло прямостояче, гіллясте, заввишки 30—50 см. Цвіте в червні-липні. Листки ланцетно-лінійні: нижні — дещо лопатеві, верхні — цілокраї. Кошики верхівкові, на довгих квітконіжках. Квітки крайові п’ятизубчасті, лійкоподібні, сині; серединні — трубчасті, фіолетові. Росте волошка синя між житом та іншими польовими культурами.

Сировина: 

Заготовляють дозрілі яскраво-сині крайові, лійкоподібні квітки. Спочатку зривають цілі квіткові кошики, а потім з кошиків висмикують віночки крайових синіх квіток, не зачіпаючи внутрішніх трубчастих квіток (у незначній кількості вміст їх допускається). Побляклі віночки викидають. Зібрані віночки негайно сушать у затемненому приміщенні, що добре провітрюється, роз трусивши їх тонким шаром на папері або чистому рушнику, часто перемішуючи. Висушені квітки повинні мати натуральний колір (М. С. Харченко і співавт., 1981).
Рослина заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад: 

Крайові квітки кошиків волошки синьої містять глікозид центаурин, який при гідролізі дає центауридин і глюкозу; цикоріїн, що при гідролізі розпадається на цикорігенін і глюкозу; ціанін (ціанінхлорид) — барвну речовину, що гідролізується до ціанідин-хлориду та глюкози. У квітках також міститься хлорид пеларгоніну.
Крім того, пелюстки (квітки) волошки синьої містять гіркоти, слиз, смоли, дубильні речовини, органічні кислоти, цукри, мінеральні солі, багаті на манган та антоціановий глікозид ціанідин.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині: 

Найхарактернішою властивістю препаратів волошки синьої є їх сечогінна дія (1976). Клінічні спостереження також свідчать про те, що при стійкій олігурії, яка виникає на грунті ниркової недостатності внаслідок порушення ниркового кровообігу, добове виділення сечі після вживання препаратів волошки синьої активно зростає.
В експериментах також доведено, що сечогінний ефект настає від настоїв волошки. Спиртові ж настойки рослини не мають діуретичної дії. Діючою субстанцією рослини є антоціани (розчинні у йоді ціаніни), яких у ній близько 0,7 %. Салуретичного ефекту препаратів волошки синьої не виявлено.
У клінічних умовах встановлено, що водні екстракти волошки синьої стимулюють жовчовиділення та жовчотворення. Проте ця здатність рослини мало виражена, тому внутрішнє застосування волошки помітних лікувальних наслідків не дає. її застосовують лише в поєднанні з іншими жовчогінними травами.
Препарати волошки характеризуються антисептичними та протизапальними властивостями, їх застосовують, зокрема, при кон’юнктивіті, оскільки вони не подразнюють слизових оболонок очей.
У народній медицині рослину використовують при пієлонефриті, нефролітіазі, набряках, хворобах печінки та жовтяниці. При захворюваннях нирок і сечового міхура готують настій квіток волошки синьої. Беруть 1 чайну ложку квіток на 1 склянку окропу, настоюють 30 хв, проціджують. Вживають по півсклянки двічі-тричі на день. З цією ж метою використовують відвар волошки синьої в суміші з іншими рослинами.
Чотири повні столові ложки суміші квіток волошки синьої і трави череди трироздільної (по 15 г), трави кропиви дводомної, хвоща польового, листків волоського горіха трави вероніки лікарської, квіток нагідок лікарських (кожного по 10 г) і трави фіалки триколірної (20 г) заливають 1 л сирої води, настоюють протягом ночі, вранці кип’ятять 5—7 хв. Вживають 5 разів на день по 1 столовій ложці.
При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечовивідних шляхах застосовують гарячий настій суміші пелюсток волошки синьої, приймочок кукурудзи, трави грижниці (по 10 г), трави хвоща польового (5 г), кореня бузини трав'янистої, листків мучниці звичайної, березових бруньок (по 15 г). Вживають 5 разів на день по 1 столовій ложці (М. Д. Носаль, 1958).