Вільха сіра, або біла

Вільха сіра, або біла
Вільха сіра
Латинська назва: 
ALNUS INCANA (L.) MOENCN
Російська : 
ольха серая, или белая
Українська : 
вільха сіра, або біла
Опис: 

Дерево заввишки 5—15 м з гладкою світло-білою корою. Кореневища поверхневі. Листки чергові яйцевидні або широкоеліптичні, на верхівці загострені, з країв гостро-подвійнопилчасті; молоді — густо опушені, неклейкі, дозрілі — зверху майже голі, зісподу негусто опушені. Квітки одностатеві, однодомні. Чоловічі (тичинкові) сережки зібрані по 3—5 у грона, жіночі (маточкові) — по 8—10. Супліддя — шишечки завдовжки до 1,5 см, що звисають сережками по кілька штук, під осінь дерев’яніють і зимують на дереві. Цвіте вільха сіра в березні-квітні, плоди достигають у жовтні, обсипаються в лютому-березні. Росте вільха сіра у вологих місцях: у лісах поблизу джерел, по берегах річок і озер, на луках.

Сировина: 

Для лікування використовують шишечки, листки і кору (краще молодих дерев). Збирають шишки вільхи сірої восени і взимку (у листопаді — лютому). Спочатку їх прив’ялюють на сонці, а потім сушать на горищі або під накриттям, розстилаючи на дошках шаром 5—10 см. Досушувати шишечки можна і на печі. Висушену сировину — здерев’янілі шишечки з розкритими лусочками темно-бурого або коричневого кольору — пакують у мішки і зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні.
Супліддя та кора заготовляються і відпускаються аптеками.

Хімічний склад: 

Шишечки містять близько 20 % дубильних речовин, у тому числі танін (близько 2,5 %), галову кислоту (3,7 %); у листках виявлено глікозид гіперозид (0,013 г на 100 г листків), кофейну, хлорогенову, протокатехову кислоти; у корі— велику кількість дубильних речовин, тритерпенові сполуки, алкалоїди, глютинон.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині: 

Супліддя вільхи сірої, а також кору як в’яжучий і дезінфікуючий засіб запропонував для медичного застосування Д. М. Російський (1942). Досить ефективні відвари, спиртова настойка, водні настої кори і шишечок вільхи сірої при гострих та хронічних захворюваннях травного каналу (ентериті і коліті). Ці препарати рекомендують як допоміжний засіб при дизентерії. Дуже ефективним виявився рідкий екстракт вільхи сірої при вживанні в дозі 3 мл на прийом тричі на день. Після лікування цим екстрактом поліпшується загальний стан хворих, зменшується частота позивів до випорожнення, нормалізується консистенція калових мас, припиняється виділення крові і слизу, а також біль у животі. Лікування настойкою вільхи сірої сприяє одужанню більш як 60 % хворих на дизентерію, і при цьому ніякої побічної дії не спостерігається (В. П. Махлаюк, 1967).
У Грузії з вільхи сірої одержано сухий екстракт тхемеліні, який призначають при дизентерії (по 0, 5—0,6 г 3—6 разів на день протягом 3—5 днів). Водний настій 1 столової ложки шишечок на 1 склянку окропу вживають по півсклянки 3—4 рази на день, а відвар кори (2 столові ложки на 1 склянку окропу) — по 1 столовій ложці 3—4 рази на день. Настойку суплідь або кори призначають по ЗО—40 крапель тричі на день.
У народній медицині застосовують відвар листків як потогінний засіб при простудних захворюваннях, поліартриті, малярії і подагрі. Настій кори та свіжих листків вживають для полоскання горла при запаленні і для примочок на виразки та рани. Препарати вільхи сірої також широко використовують як кровоспинний засіб.
Ванни для ніг з відвару листків вільхи сірої знімають відчуття втоми після тривалих походів.