Гарбуз звичайний

Латинська назва: 
CUCURBITA PEPO L
Російська : 
тыква обыкновенная
Українська : 
гарбуз звичайний
Опис: 

Однорічна трав’яниста рослина з повзучим стеблом, п’ятилопатевими листками та великими жовтими квітками. Вирощують її на городах і баштанах. Збирають восени достиглі плоди і сушать.

Сировина: 

Для виготовлення ліків використовують м’якуш гарбуза, насіння і окремо черешки. Насіння заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад: 

М’якуш гарбуза містить воду (майже 90 %), білки (1 %), ферменти, цукри (4—11 %), клітковину (1,2 %), мінеральні речовини: кремній, фосфат калію, магнію та заліза (0,7 %), а також каротин, вітаміни С, B1, В2, нікотинову кислоту та інші речовини.
Насіння гарбуза містить жирну олію (близько 20 %), особливий фітостерин кукурбітол, смолу (до складу якої входить оксицеротинова кислота), білкові речовини, ліцетин.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині: 

Гарбузовий м’якуш поліпшує функцію кишок при запорах, збільшує жовчовиділення, посилює водний на сольовий обмін, фільтраційну функцію нирок, забезпечує інтенсивне виділення ними хлору (сприяє сечовиділенню).
Насіння гарбуза вживають як ефективний засіб проти різних стьожкових глистів (солітера, карликового ціп’яка). За глистогінною дією воно поступається чоловічій папороті, але не виявляє токсичного впливу на організм.
У народній медицині гарбузове насіння використовують не тільки як глистогінне, але й як засіб, що допомагає при хворобах сечостатевих органів, особливо коли в сечі виявляється кров і коли спазми перешкоджають сечовипусканню. Для цього гарбузове насіння поєднують з конопляним сім’ям і готують з них емульсію (так зване молоко).
Щоб позбутися стьожкових глистів, застосовують свіже або висушене на свіжому повітрі й очищене від лушпиння (з сіро-зеленою шкірочкою) гарбузове насіння. Його розтирають у ступці невеликими порціями з додаванням води або молока до утворення кашки. Вживають по 1 — 1/2 склянки (дорослі) або по 1/2—1/4 склянці (діти) натще (лежачи). З’їдають цю порцію частинами протягом 1 год. Через 3—4 год після того, як усе насіння вжите, випивають 17г столової ложки послаблюючої солі, розведеної півсклянки теплої води, а ще через півгодини обов’язково ставлять клізму (М. С. Харченко і співавт., 1971).
М. І. Соломченко (1968) рекомендує готувати відвар гарбузового насіння (дорослим — 500 г, дітям — 50—150 г). З цією метою насіння разом з лушпайками подрібнюють на м’ясорубці, заливають подвійною кількістю води і випаровують протягом 2 год на водяній бані (на легкому вогні), не доводячи до кипіння. Відвар фільтрують,
З його поверхні знімають оліїсту плівку. Весь відвар вживають натще за 20—30 хв. Послаблюючу сіль приймають через 2 год після вживання відвару.
Гарбузове насіння можна їсти разом з рисовою кашею, цукром, медом або варенням (по півсклянки). Лікування гарбузовим насінням потребує попередньої підготовки: за два дні до цього слід щоранку ставити клізму, а напередодні увечері — прийняти послаблюючу сіль.
Як сечогінний засіб рекомендується з’їдати 2—3 склянки насіння на день, вживати гарбузову кашу або пити сік сирого гарбузового м’якуша — по 2 столові ложки тричі на день.
М’якуш гарбуза корисно вживати сирим (по 0,5 кг на день), печеним і вареним (до 1,5—2 кг на день) протягом усього сезону (З—4 міс). Таке лікування рекомендують при хронічних формах пієлонефриту і холециститу, подагрі та хворобах серця, що супроводяться набряками.
Деякі дослідники повідомляють про досить виражену діуретичну здатність відвару гарбузових черешків. Готують його так: 15—20 г подрібнених черешків кип’ятять протягом 15 хв. у 2 склянках води і вживають протягом дня. Дію такого відвару можна посилити, якщо додати до гарбузових черешків 1—2 г трави горицвіту весняного. При поєднанні цієї суміші з омелою білою знижується артеріальний тиск. Цей відвар вважають сильним сечогінним засобом при ниркових та серцевих захворюваннях з набряками, при гіпертонічній хворобі, порушенні обміну речовин.
Про ефективність діуретичної дії відвару гарбузових черешків свідчать багаторічні клінічні спостереження М. І. Соломченка (1968).
М’якуш гарбуза прикладають до обпечених місць, екзем та запальних вогнищ на шкірі. Результати при цьому завжди бувають позитивні.