Звіробій звичайний

Латинська назва: 
HYPERICUM PERFORATUM L
Російська : 
зверобой обыкновенный
Українська : 
звіробій звичайний
Опис: 

Багаторічна трав’яниста рослина, поширена майже по всій території Україні, а також на Кавказі, в Західному Сибіру, Середній Азії. Росте на сухих луках, пагорбах, галявинах, у лісових посадках та між чагарниками. Стебло пряме, гіллясте, заввишки 30—80 см. Листки дрібні, сидячі, супротивні, з великою кількістю цяток. Золотаві квітки зібрані у щитки. Цвіте з червня до вересня.

Сировина: 

З лікувальною метою використовують надземну частину рослини — стебла, листки, квітки. Збирають рослину в період повного цвітіння (до середини серпня), зрізуючи лише верхню, листяну частину стебла (15—20 см) разом з щитковидними верхівками квіток і сушать на вільному повітрі, в приміщенні, що добре провітрюється, на горищі. Після сушіння рослину зберігають у паперових мішках або картонних ящиках (М. С. Харченко і співавт., 1971).
Рослина заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад: 

Трава звіробою звичайного містить близько 10—12 % дубильних речовин, ефірну олію, каротин ( до 55 мг%), червоний і жовтий смолисті барвники, гіперицин, флавоноїди, антоціани, рутин, вітаміни С і РР, кверцетин, цериловий спирт, сапоніни, холін, фітонциди та антибіотики, чим пояснюється широкий спектр лікувальних властивостей рослини.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині: 

Звіробій звичайний здебільшого застосовується при хворобах травного каналу. Препарати його сприяють зменшенню спазмів кишок та жовчних шляхів, особливо сфінктера Одді, дещо розширюють кровоносні судини (дія флавоноїдів). Спазмолітична дія 15 г відвару звіробою відповідає дії 1,2 мг папаверину, а 5 г спиртової його настойки — 1 мг цього препарату. Препарати звіробою посилюють кровообіг, їм властива досить виражена протизапальна дія на слизові оболонки травного каналу (дія дубильних речовин), легка в’яжуча та бактеріостатична дія (ефірна олія, дубильні речовини, смолисті сполуки). Препарати звіробою значно обмежують ріст патогенних бактерій (в основному грампозитивних), але не виявляють впливу на гриби. Вони сприяють нормалізації видільної функції шлункових залоз: у випадках пониженої кислотності збільшується секреція шлункового соку. Не вивчено вплив звіробою на жовчотворення, але посилене жовчовиділення внаслідок його вживання свідчить про спазмолітичну дію рослини на жовчовивідні шляхи. Звіробій певною мірою посилює діурез, незважаючи на антагонізм між окремими компонентами фракції флавоноїдів: гіперозид значно збільшує діурез, а рутин гальмує його.
Наявний у рослині гіперецин є каталізатором внутрішньоклітинних реакцій та регулятором життєвих процесів в організмі. Гіперецин утворюється з двох частин емодиноантрону, а за структурою та деякими властивостями наближається до гематопорфірину. Тому припускають, що він впливає на біохімічні процеси в органах, уражених злоякісними пухлинами. Про цю спорідненість гематопорфірину з гіперицином свідчить той факт, що при вживанні екстрактів трави звіробою шкіра має підвищену чутливість до ультрафіолетових променів. У випадках зовнішнього застосування звіробою, особливо його квіток, проявляється протизапальна, в’яжуча і бактеріостатична дія рослини при багатьох захворюваннях шкіри.
Препарати звіробою ефективні при розладах нервової системи, нейродистонії, мігрені, нічному нетриманні сечі у дітей. Проте найчастіше їх використовують для збудження апетиту, як в’яжучий засіб при коліті (дія таніноподібних флавоноїдів) і для прискорення гоєння ран (антибактеріальна дія). В суміші з іншими рослинами звіробій застосовують при хворобах печінки і жовчних каменях, жовтяниці, гострому і хронічному пієлонефриті та циститі, сечокам’яній хворобі, ускладненій пієлонефритом. Звіробій стимулює дію серця, підвищує артеріальний тиск, звужує кровоносні судини (дія холіну), тамує біль.
У науковій медицині звіробій звичайний успішно використовують при лікуванні нирковокам’яної хвороби. Клінічні дослідження показали, що ефірно-спиртова настойка рослини добре діє при гострому та хронічному коліті.
Доведено глистогінну властивість звіробою при інвазії карликовим ціп’яком. Для вигнання гельмінтів користувалися 15 % настоєм трави, який призначали від 90 до 150 мл тричі на день протягом З днів з наступним прийомом послаблюючих засобів. Курс лікування складався із 3 циклів з дев’яти-дванадцятиденними перервами між ними.
M. І. Соломченко (1968) опублікував результати лікування хворих на хронічну форму гастриту, яким призначали 10 % настій звіробою по 100 г тричі на день перед їдою протягом 1—2 міс. Внаслідок такого лікування у хворих зникли біль, згага та інші диспепсичні розлади, нормалізувалась кислотність шлункового соку. Цей же дослідник відзначає добрі ранозагоювальні властивості звіробійної олії (20 %) при тривалому лікуванні нею погано загоюваних ран та трофічних виразок. 100 г свіжої трави звіробою з квітками кип’ятили протягом 30 хв у 600—700 г свіжої соняшникової олії, після охолодження фільтрували, змочували тампони і робили пов’язки 1—2 рази на день протягом 3—4 тиж.
Із звіробою готують настої для внутрішнього вживання. На І склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток та листків рослини і настоюють 10 хв. П’ють 2 склянки настою протягом дня після їди. Лікування тривале. При діареї 1 столову ложку суміші звіробою звичайного і деревію тисячолистого (порівну) заливають 1 склян кою окропу, настоюють. Настій п’ють натще. Хвороби печінки, що супроводяться запором, лікують напаром такого збору рослин. Одну столову ложіу суміші звіробою (20 г) і цмину піскового (ЗО г) заливають 1 скЛянкою окропу, кип’ятять 7—10 хв, додають кору крушини ламкої (20 г), напарюють цілу ніч і проціджують. Випивають 5 склянок (О. П. Попов, 1965).
У народній медицині звіробій широко використовують при поліартриті, ішіасі, подагрі, туберкульозі легень з кровохарканням, хворобах статевих органів у жінок, геморої, захворюваннях печінки, мастопатії, різних запальних процесах, фурункулах тощо (Н. Г. Ковальова, 1971).
При розумовій перевтомі, нервовому перенапруженні та безсонні рекомендується випити за півгодини до сну 1 склянку напару 1 столової ложки суміші трави звіробою звичайного, трави (або квіток) деревію тисячолистого і кореня дягелю лікарського (порівну), взятої на 1 склянку окропу. Звіробій у цій суміші сприяє нормалізації нервової діяльності, сну, лікуванню хвороб печінки і травного каналу. Зовнішнє застосування препаратів такої суміші забезпечує швидке гоєння виразок, фурункулів, гнійних запальних процесів шкіри.
При гінекологічних захворюваннях для спринцювання готують відвар звіробою в суміші з дубовою корою, коренями кропиви дводомної, пелюстками троянди, квітками цмину піскового, травою грициків звичайних, омели білої, вербовою корою, насінням льону, коренем живокосту, алтейним коренем, травою гірчака перцевого і квітками нагідок. Чотири ложки суміші цих компонентів, взятих порівну, кип’ятять в 2—3 л води 20 хв. Гарячим цим відваром також промивають піхву двічі на день — вранці і ввечері.
Настойку рослини у формі крапель вживають усередину при ревматичних захворюваннях.
Порошком трави звіробою, настояним на олії й змішаним із скипидаром, розтирають уражені суглоби при ревматоїдному поліартриті.