Оман високий

Латинська назва: 
INULA HELENIUM L
Російська : 
девясил високий
Українська : 
оман високий
Опис: 

Багаторічна трав’яниста рослина з родини складноцвітих. Стебла прямі, борознисті, волохаті, заввишки 1 —1,5 м, вгорі гіллясті. Листки чергові: зверху — жорстковолохаті, знизу — сіроповстисті, м’які, нерівнозубчасті. Квітки золотаво-жовті, зібрані у великі кошики; крайові квітки — язичкові, а серединні — трубчасті з зубком. Кореневище м’ясисте, всередині білувате, ззовні сіро-буре, завдовжки 50 см і навіть більше, має численні корені, що відходять від нього. Цвіте з липня до вересня. Росте на вологих місцях, між чагарниками, переважно на крутих берегах річок, на вапнистих грунтах, смітниках, лісових луках. Поширений оман високий у лісостеповій зоні європейської частини.

Сировина: 

Для виготовлення ліків використовують кореневища з коренями оману. Збирають їх восени (у жовтні) і навесні (у квітні-травні). Викопані корені і кореневища очищають від землі, швидко промивають водою і сушать. Заготовляється й відпускається аптеками.

Хімічний склад: 

Кореневища і корені оману містять полісахариди інулін (близько 44 %) та інуленін, сапоніни, невелику кількість алкалоїдів, вітамін Е (25,5—31,75 мг%), ефірну олію (1—3 %), до складу якої входять геленін, алантол, проазулен, оцтову кислоту, гіркоти. У листках міститься гірка речовина лактон алантопікрин. Корені і кореневища оману високого мають своєрідний ароматний запах, на смак вони гіркуваті, пекучі. Вважають, що лікувальна дія рослини зумовлена геленіном або алантовою камфорою (аланто- лактоном).

Фармакологічні властивості і застосування в медицині: 

Оман високий збуджує апетит, поліпшує травлення, особливо при пониженій кислотності, регулює секреторну функцію шлунка і кишок та стимулює загальний обмін речовин в організмі. Клінічно доведено, що він має жовчотворні та жовчогінні властивості. В експериментах встановлено його глистогінні властивості, які перевершують дію сантоніну, аскаридолу та піперазину.
З кореня оману високого виготовлено екстракт інулен. У клінічних умовах доведено, що відвар кореня рослини не поступається за ефективністю цьому препарату.
Корінь оману високого досить широко застосовують у народній медицині.
М. А. Носаль (1958) рекомендує відвар свіжих подрібнених кореневищ і коренів оману вживати при гіпоацидному гастриті, метеоризмі, спастичному коліті, туберкульозі легень. Дві столові ложки коренів оману варять 10 хв у 0,5 л портвейну. Відвар п’ють по чверть склянки двічі на день після їди. Як надзвичайно ефективний відхаркувальний засіб вживають 10 % відвар суміші оману високого з коренем алтеї лікарської, взятими порівну. П’ють по 1 столовій ложці через кожні 2 год при запаленні легень, емфіземі, туберкульозі легень, бронхіті, трахеїті (розріджує густе, в’язке харкотиння). У цих випадках можна також вживати порошок подрібнених коренів оману високого, розмішаний з медом,— по 5 чайних ложок на день.
У разі сильної простуди або грипу, що супроводяться утрудненим диханням, нежитем, кашлем, після того як поставлено банки і зроблено розтирання скипидаром, хворому дають випити відвар суміші кореневища оману високого і дягелю лікарського. Для цього беруть по 1 столовій ложці обох компонентів на 1 л холодної води і кип'ятять 10 хв.
Для лікування хворих на коклюш застосовують суміш 2 столових ложок кореня оману високого і 2 столових ложок трави чебрецю звичайного. Одну чайну ложку цієї суміші заварюють, як чай, у склянці окропу. Вживають по 1 чайній ложці через кожні 2 год (М. С. Харченко і співавт., 1971).
Корінь оману високого успішно застосовують для лікування гострого і хронічного ревматизму. Для цього готують відвар 20 г суміші кореня оману високого і кореня лопуха великого в 1 склянці води, настоюють протягом 1 год. П’ють по 1 столовій ложці тричі на день.
Водний настій оману високого вживають при дисменореї та аменореї, анемії, особливо при хлорозі. При цьому п'ють по 2 склянки на день відвар суміші кореневищ оману високого, коренів тирличу жовтого і трави деревію тисячолистого (по 1 чайній ложці кожного) у 0,5 л води (кип’ятять 10 хв).
Оман високий застосовують для лікування гіпертонічної хвороби, геморою і як депуративний засіб при захворюваннях шкіри.
Відвар кореневищ рослини використовують для полоскання горла та рота при запальних процесах та для місцевих ванн при шкірних висипах, що супроводяться свербежем, а також при скрофульозі, парші, лишаї, нейродерміті.
При корості жменю дрібно порізаного кореня оману варять протягом 15 хв у 4—5 столових ложках свинячого сала (несолоного), додають 2 столові ложки чистого березового дьогтю і стільки ж порошку сірки. Цією маззю натирають протягом кількох днів (на ніч) уражені місця, а вранці миють міцним відваром кореня рослини (50 г на 1 л води).