Розхідник звичайний

Латинська назва: 
GLECHOMA HEDERACEA L.-
Російська : 
будра плющевидная
Українська : 
розхідник звичайний
Опис: 

Багаторічна трав’яниста рослина з родини губоцвітих заввишки до 60 см. Стебла повзучі, чотиригранні, гілки квітучі, що тягнуться догори. Листки супротивні, нирковидноокруглі або серцевидні — всі черешкові, покриті ніжними волосками. Квітки фіолетові або блакитно-лілові, двогубі, розташовані по 2—3 в пазухах. Листки мають неприємний запах. Цвіте розхідник у травні-червні. Росте у лісах, садках, біля доріг, під тинами,в кущах та на луках біля річок.

Сировина: 

Збирають усю надземну частину рослини під час цвітіння. Сушать у приміщенні, що добре провітрюється, на горищі, під залізним дахом, розстеливши тонким шаром.

Хімічний склад: 

У траві розхідника звичайного виявлено олію (0,03 — 0,06 %), яка містить альдегіди, дубильні та гіркі речовини, холін, смоли, органічні кислоти. У листках є аскорбінова кислота — 78,9 % (Н. Г. Ковальова, 1971).

Фармакологічні властивості і застосування в медицині: 

У науковій медицині препарати розхідника звичайного не застосовують. Однак їх досить широко використовують у народній медицині. Настій трави розхідника популярний як тонізуючий, сечогінний та знеболюючий засіб при сечокам'яній хворобі і сольовому діатезі. Вій збуджує апетит, активізує травлення, стимулює загальний обмін речовин в організмі. Препарати розхідника застосовують при хронічному бронхіті, оскільки вони мають антисептичні властивості та розріджують харкотиння. Настій і настойка рослини діють протизапально й кровоспинно.
Народна медицина використовує настій трави розхідника при туберкульозі легень з кровохарканням, бронхіальній астмі, анемії, захворюваннях дихальних шляхів, кровохарканні, гострому і хронічному циститі, гепатиті, гепатохолециститі, хворобах селезінки, розладах функцій шлунка і кишок (Б. П. Махлаюк, 1967).
Клінічні спостереження А. Оіагои^кі (1976) свідчать про те, що настої та екстракти розхідника ефективні при гастриті, пониженому апетиті, метеоризмі і особливо при хворобах печінки, як активний холеретичний та холекінетичний засіб.
Настій розхідника вживають для ванн, обмивань, компресів при подагрі, переломах кісток, різних висипах на тілі, скрофульозі, гнояках, виразках, гнійних ранах, набряках. Подрібнені свіжі листки (потовчені на тістоподібну масу) прикладають до наривів і таким чином прискорюють їх нагноєння та очищення від гною. Змащують уражені місця двічі на день міцною настойкою розхідника на оцті.
При хронічному запаленні легень готують такий настій. Беруть по 2 столові ложки трави розхідника і бруньок тополі та 1 столову ложку квіток бузини чорної. Суміш заливають 3 склянками окропу на ніч. Настій випивають за 5 разів протягом дня. Як відхаркувальний засіб ефективний настій суміші листків розхідника звичайного, копитняка європейського і трави парила звичайного (по 1 столовій ложці). Цю суміш заливають на ніч 3 склянками окропу. Випивають настій за 5 разів протягом дня (М. А. Носаль, 1958).
При хронічному гепатохолециститі та жовчнокам’яній хворобі вживають по 2 столові ложки соку свіжої трави розхідника двічі на день.
Для лікування гострого пієлонефриту, циститу та сечокам’яної хвороби, ускладненої пієлонефритом, беруть 1 столову ложку трави розхідника звичайного, 2 столові ложки розтертого насіння моркви дикої та 1 столову ложку коренів вільшини тернистої, настоюють 12 год у 3 склянках окропу. Настій вживають по півсклянки 3—4 рази на день.