Хміль звичайний

Латинська назва: 
HUMULUS LUPULUS L.
Російська : 
хмель обыкновенный
Українська : 
хміль звичайний
Опис: 

Багаторічна трав’яниста дводомна рослина з родини конопляних. Стебло витке, листки довгочерешкові, три-п’ятилопатеві. Квітки тичинкові, з п’ятироздільною або п’ятилистою зеленою чи білуватою оцвітиною, зібрані в рідкі пазушні волотисті суцвіття. Жіночі квітки зібрані в головчасті колоски. Плоди, оцвітини і покривні листки біля основи мають жовті залозки. Цвіте в липні-серпні. Росте у вогких чагарниках, лісах, ярах, поблизу річок, на узліссях. Культивується у західних областях України. З лікувальною метою використовують плоди (шишки) хмелю і його залозки (лупулін, який одержують при просіванні свіжо висушених стиглих суплідь рослини).

Сировина: 

Збирають шишки за ясної погоди з початку серпня. Зривають кожну окремо разом з квітконіжками. Сушать одразу ж під відкритим небом або в приміщеннях, що добре провітрюються, розкладаючи тонким шаром.
Шишки заготовляються й відпускаються аптеками.

Хімічний склад: 

Шишки (точніше, лупулін із хмелевих залозок) містять ефірну олію (до 2 %), смолу, віск, гіркі речовини, жовту барвну речовину. Ефірна олія жовтувато-червоного кольору, містить здебільшого вуглеводи (мірцен і фарнезен), спирти (ліналоол), органічні кислоти (ізовалеріанову, каприлову, пеларгонову, капринову), сесквітерпени (каріофілен). Крім того, в шишках є у вільному стані холін, гіпоксантин, аденін, когумулон, лумулон і лупулон, цератинова й ізопропілакрилова кислоти.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині: 

В експериментах доведено, що лупулін діє гальмівно на кору великого мозку навіть тоді, коли її попередньо збуджують кофеїном. Встановлено також, що препарати хмелю знімають спазм вінцевих судин та впливають спазмолітично на ізольований відтинок кишки в щурів Ці властивості рослини підтверджено клінічними дослідженнями.
У літературі описано рослини, здатні синтезувати речовини, близькі за дією до гормонів (А. Д. Турова, 1967). До них належить і хміль звичайний. А. Г. Горєлова (1966) досліджувала дію екстракту шишок хмелю на кастрованих білих мишей та інфантильних щу рів. Досліди показали, що у 70 % щурів екстракт у дозі 10—ЗО мг (на тварину) викликає еструс або проеструс. Активність 1 кг сухого хмелю, екстрагованого водою, дорівнювала 1000 мишачих одиниць Найдійовішою виявилась фенольна фракція хмелю, естрогенна активність якої становить 25 000 мишачих одиниць (на 1 кг сухого хмелю). Фенольна фракція в дозі 10—30 мг (на 1 мишу) і 20—40 мг (на 1 щура) викликала естрогенний ефект у 80 % тварин. Під час гістологічних досліджень було виявлено набряк слизової оболонки матки та її рогів, розростання епітелію та проліферацію залоз.
Лупулін, вжитий всередину, сприяє виділенню шлункового соку завдяки вмістові дуже гірких субстанцій (гумулону і лупулону). Він має бактеріостатичну дію, а в більших дозах і бактеріолітичну при вживанні як in vitro, так і in vivo.
Встановлено, що близько 40 різновидів патогенних мікроорганізмів чутливі до речовин, які є в хмелю, особливо до смолистих. Лупулон у розведенні 1 : 20 000 гальмує ріст Micobacterium tuberculosis hominis, а гумулон виявляє цю властивість навіть у більшому розведенні. Це стосується також і флори Staphylococcus aureus. Токсичність лупуліну незначна.
Порошки шишок хмелю застосовують всередину для заспокоєння центральної нервової системи (особливо при нервовому виснаженні), а також як болезаспокійливий і антиспазматичний засіб при циститі та частих болісних позивах до сечовипускання. Як гірка речовина вони викликають апетит.
У народній медицині хміль використовують дуже широко. Завдяки наявності гіркої речовини відвар рослини вживають при розладі функції шлунка, гастриті й навіть при хронічній діареї, його п’ють як болетамувальний і заспокійливий засіб і застосовують зовнішньо при невралгії та радикуліті.
Для заспокоєння болю і ліквідації набряків препарати хмелю вживають всередину при хворобах печінки й селезінки, запаленні нирок і жовчного міхура, жовтяниці.
Французькі клініцисти встановили, що хміль має тонізуючі і снотворні властивості. Антисептичні ж властивості рослини сильніші від цих властивостей саліцилової кислоти (дія лупуліну). Препарати хмелю звичайного вживають і при надмірній статевій збудності, а також як засіб, що поліпшує серцево-судинну діяльність, особливо про міокардиті (Н. Г. Ковальова, 1971).
Зовнішньо хміль застосовують для припарок, як болезаспокійливий засіб при захворюваннях суглобів, забитих місцях; у мазях — для лікування болісних виразок, що довго не гояться, лишаїв; при випадінні волосся миють голову відваром хмелевих шишок.
Ефірна олія хмелю входить до складу валокордіну, який є ефективним згасобом при серцево-судинних неврозах, стенокардії, посиленому серцебитті і спазмах кишок.
У вітчизняній народній медицині хміль використовують для поліпшення травлення, при гастриті, як протиглисний засіб, для лікування скорбуту.
Н. Г. Ковальова (1971) стверджує, що препарати хмелю мають седативну, кардіотонічну, діуретичну та протизапальну дію.
У наших експериментах на тваринах і в клінічних умовах виявлено, що екстракти та ефірна олія шишок хмелю мають широкий спектр бактеріостатичної дії, седативні, болезаспокійливі та анти- спастичні властивості. В суміші з іншими лікарськими рослинами хміль застосовується при лікуванні пієлонефриту та циститу. Його екстракти успішно застосовувались при лікуванні хронічних форм гастриту, холециститу та гепатохолециститу.
Спиртовий екстракт шишок хмелю включений як складова частина до препарату уролесану.